Науково-практична конференція «Шкода і користь бур’янів»

       Науково-практична конференція  «Шкода і користь бур’янів»

Мета: ознайомити учнів з найпоширенішими бур’янами нашої місцевості, особливостями

            їх будови, розвитку та розмноження, завданою шкодою на полях та огородах;

            розкрити цінні властивості рослин – бур’янів  як кормових, харчових, лікарських та

            технічних культур; екологічне виховання, виховання почуття господаря своєї землі.

Обладнання: малюнки поширених бур’янів, відео проектор, презентація про бур’яни.

Ведучий. На нашу конференцію запрошені провідні спеціалісти сільського господарства, агрономи, зоотехніки, вчені: біологи та хіміки, а також лікарі та фармацевти, кухарі,  спеціалісти по захисту рослин, які поділяться своїми думками відносно користі та шкоди бур’янів. Сподіваюся, що наша співпраця буде плідною. До слова запрошую біолога.

Біолог. Бур'яни - це рослини, які не вирощуються людиною, але ростуть разом з культурними і зав­дають їм шкоди. Шкода від бур'янів дуже велика. Вони знижують урожайність куль­тур. Наприклад, в одному з дослідів було встановлено, що при наявності 8 стебел бур'янів на 1 м² урожайність ярої пше­ниці становить 14ц/га, а при збільшенні забур'яненості до 199 стебел на І м² уро­жайність дорівнює лише 2,9 ц/га. Втрати зерна в результаті забур'яненості посівів щороку в усьому світі досягають такої кількості, якої вистачило б на рік для 100 млн. чоловік. Крім цього бур'яни  погіршують якість продукції, зменшують вміст цукру в цукрових буря­ках, крохмалю в картоплі, білків у зерні пшениці тощо. Все це відбувається вна­слідок того, що бур'яни витрачають воду і поживні речовини, затіняють культурні рослини, є переносниками хвороб і шкід­ників, а іноді просто паразитують на ви­рощуваній рослині. Наприклад, осот по­льовий, вівсюг, хвощ польовий забирають з ґрунту в 20-30 раз більше азоту, ніж пшениця; лутига витрачає в 2-3 рази біль­ше вологи, ніж такі рослини, як кукуруд­за, ячмінь. Насіння бур'янів, потрапляючи в зерно, погіршує зберігання його, а при розмелюванні погіршує якість борошна, на­даючи йому неприємного запаху (буркун), смаку (насіння полину). Тому боротьба з бур'янами є важливим народногосподарським завдан­ням.

Однак боротьба з бур'янами утруднює­ться біологічними особливостями бур'я­нів. Швидкість розмноження бур'янів дуже велика. Наприклад, осот рожевий дає з однієї рослини до 35 тис. насінин, грици­ки - 73 тис, лутига біла - 100 тис. Крім того, насіння бур'янів має найрізноманіт­ніші пристосування для поширення, дуже розтягнуті строки проростання і тривалий час зберігає схожість. Насіння осоту збе­рігає схожість до 20 років, подорожника - до 30 років, лутиги - 70 років і більше. Крім того, багато бур'янів розмножуються вегетативним способом. Так, в одному з дослідів на підземній системі пирію пло­щею 1 м² було виявлено 25 979 вегетатив­них бруньок, причому вага кореневища становила 2890 г. Утруднює боротьбу з бур'янами й те, що вони належать до найрізноманітніших видів і родин і є одно­річними й багаторічними рослинами.

             У нашій країні описано більш як 1500 видів різних бур'янів. В агрономії їх кла­сифікують за різними ознаками: харак­тером живлення, тривалістю життя, особ­ливостями розмноження тощо. Так, за характером живлення бур'яни поділяють на паразити (наприклад, вовчок, повитиця); напівпаразити (наприклад, дзвінець) і непаразити. За тривалістю життя бур'яни поділяють на  однорічні, дворічні та ба­гаторічні.

Агроном. Серед бур’янів є ярі та озимі види. До ярих відносять: вівсюг, гірчицю, лободу, щирицю, курай; до озимих: метлюг, стоколос житній; зимуючі бур’яни: грицики, талабан. Особливо небезпечні  багаторічні  кореневищні пирій повзучий та гострець; коренепаросткові: осот, березка польова, гірчак рожевий тощо. Широколистяні та злакові бур’яни заважають росту культурних рослин, викликають загущення посівів. Знижують ефективність фотосинтезу. При збиранні врожаю, наприклад, цукрових буряків чи зернових,  значною перешкодою стають здерев’янілі стебла бур’янів: лободи, буркуна, щириці, осоту. Це спричиняє значні витрати пального, часті поломки техніки, забруднює зерно та  коренеплоди.

            А такі бур’яни як: лутига, лобода біла, редька дика, гірчиця польова, талабан, грицики, мокрець, гірчаки призводять до розмноження у ґрунті паразитичних червів –нематод, які шкодять культурним рослинам, погіршують їх якість та врожайність.

           На основі всього сказаного, можна прийти до висновку: у конкурентній боротьбі між бур’янами та культурними рослинами переможуть  ті, хто більш невибагливий, стійкіший і  дає  чисельніше потомство, тобто, бур’яни.  Тому з ними треба вести постійну боротьбу. Я ознайомлю вас з найпоширенішими бур’янами наших полів.

                                           Хвощ польовий. (малюнок)

Агроном. Рослина з родини Хрестоцвіті (Капустяні).Багаторічна рослина членистої та симетричної будови. Має коричневі весняні та зелені літні пагони, що нагадують маленькі сосонки. Росте на кислих ґрунтах. Хвощ – один із злісних бур’янів, вести з ним боротьбу дуже важко, так як він розмножується не тільки спорами, а ще й вегетативно - підземними бульбами та кореневищами.

Біолог. До хвощів треба ставитися з повагою і подякувати їм за довготривале життя на нашій планеті, адже вони з’явилися ще у девоні, понад 345 млн. років тому! Предки сучасних трав’янистих видів  були у той далекий час  велетенськими деревами до 20 м заввишки ! На згадку про себе вони залишили кам’яне вугілля, адже саме з решток давніх папоротей, хвощів та плаунів і утворилися значні поклади вугілля. Можна зробити висновок, що мільйони років назад на  території України  були тропічні хащі  цих спорових рослин. Сьогодні вченим відомі лише 9 видів хвощів на Україні та 32 – на планеті. Поширені переважно у болотистих місцях, на луках, полюбляють глинисто-піщані ґрунти.

Хімік. У стеблах хвощів накопляється  кремнезем, тому вони шорсткі на дотик. Їх використовують для шліфування меблів, чищення посуду, а іноді для фарбування тканин. У фармакології хвощі використовують як сечогінний та кровоспинний  засіб.

Кухар. Хвощі мають застосування як їстівні рослини. Їхні кореневища, бульби та молоді пагони добавляють до супів, салатів, омлетів і навіть використовують як начинку для пирогів. Хвощі заготовляють про запас у солоному вигляді, вони багаті на вітамін С.

Зірочник середній, мокрець.

Агроном. Рослина з родини Гвоздикові, дрібна 5-30 см завдовжки, стелеться по землі, 1-2-річна. Має дрібні білі квіти схожі на зірочки, цвіте з березня до жовтня. Росте на вологих ґрунтах,  розмножується насінням, якого утворює 15-25 тисяч одна рослина. Її насіння може проростати без періоду спокою, до того ж зберігається кілька років. Цей бур’ян  розмножується і вегетативно – частинами пагона, які швидко вкорінюються, тому боротися з мокрецем дуже важко.

Біолог. Мокрець, або зірочник середній, рослина – барометр. Якщо його квіти у сонячний ранок не розкрилися о 9 годині, то вдень обов’язково буде дощ! Ось так можна завбачати погоду.

Зоотехнік. Цю рослину використовують як кормову для малих поросят та курей. У ній міститься 65 мг% вітаміну С, 23 мг% каротину, а це дуже корисно для молодняку.

Кухар. Зелені соковиті пагони мокрецю (без коренів) можна додавати до салатів, або замість шпинату – до борщу, вінегретів, як приправу до других блюд.

Лікар. Але з цією рослиною слід бути дуже обережним. Якщо мокрець зібрати із вапнякових ґрунтів, то він може викликати алергію – почервоніння шкіри, свербіння. На Україні зустрічається 9 видів зірочників.

Осот польовий рожевий.

Агроном. Рослина з родини Айстрові, багаторічна, колюча на дотик, всім добре відома. Висота її сягає 40-100 см, має дуже розгалужену кореневу систему, злісний коренепаростковий бур’ян. Відрізок кореневища у 3 см може дати початок новій рослині. Коріння осоту проникає на глибину 2-4 м, тому він не боїться посухи. За літо рослина може розростися на 6 м у різні сторони. До того ж осот утворює велику кількість насіння, яке має пухнастий чубчик, завдяки цьому легко розноситься вітром на сотні метрів. Для боротьби з осотом використовують цілий комплекс заходів: осіння глибока оранка, внесення гербіцидів, часті прополювання тощо.

Фармацевт. Осот польовий рожевий має  й позитивні якості. Він добрий медонос. Дає до 140 кг меду з 1 га. У перекладі з латині назва осоту «пухлина від розширення вен». У давнину рослину використовували для лікування саме такого захворювання. Ще з молодих пагонів осоту можна приготувати салати і супи, хоч дієтологи ще недостатньо вивчили харчову цінність осоту.

Осот городній  жовтий (або латук).

Агроном. Рослина з родини Айстрові, дворічна, неколюча на дотик, має білий сік у стеблах, всім добре відома як «молочай». Заввишки 60-100 см, має жовті язичкові квіти у кошиках. Утворює багато насіння з чубчиками – до 52 тисяч на одній рослині, а ще може розмножуватися поділом кореневищ. Латук росте на ущільнених сухих ґрунтах, має довге коріння до 3 м. Засмічує багато полів, городів та садів, злісний бур’ян.

Зоотехнік. У спеціальній літературі зазначено, що це отруйна рослина. Але весною та на початку літа її охоче поїдають тварини, особливо молодняк гусей. Ще латук силосують для  споживання у осінньо-зимовий період.

Біолог. На Україні зустрічаються в природі 8 видів латуків (осоту городнього). Латук посівний культивують як салатну рослину. Вона містить багато вітамінів та мікроелементів, потрібних людині. У Росії ця салатна рослина стала відомою за часів Петра І, а у єгиптян ще за 4500 років до нашої ери. Там його вважали головною овочевою культурою. У Італії за використання латука з лікувальною метою лікареві Антоніо Музо спорудили пам’ятник !

Кухар. Для приготування салатів чи супів беруть тільки молоді листки латука, вимочують у солоній воді 30-40 хвилин. При цьому гіркота частково зникає, а приємний гострий смак

Надає страві своєрідного відтінку.

Пирій повзучий.

Агроном. До дуже поширених бур’янів належить пирій повзучий з родини Тонконогові. Це багаторічна рослина з кореневищем, 30-100 см заввишки. Дуже живучий бур’ян, так як розмножується кореневищами. На 1м² поля, засміченого пирієм, загальна довжина усіх кореневищ досягає 500метрів, на них може бути до 26 тисяч бруньок! Тому пирій не боїться виполювання.

Зоотехнік. Але пирій цінна кормова рослина. Його дають коням, щоб вони мали гладеньку та блискучу шерсть і були  виносливішими. У суміші з іншими злаками та бобовими рослинами пирій входить до складу сіна.

Лікар. У кореневищах пирію багато цукристих речовин (до 12%), інуліну 7%, є солі кальцію, феруму, силікатна та аскорбінова кислоти, є цукор інозит, що сприяє зменшенню кількості цукру в крові. Пирій здавна використовують у медицині, зокрема, як сечогінний засіб, при лікуванні жовчо-кам’яної та нирко-кам’яної хвороб, поліартритів, для поліпшення обміну речовин. пирій сприяє виведенню холестерину з організму, посилює імунітет. З відварів кореневища пирію готують засоби для лікування висипів на шкірі, видалення вугрів. Разом з м’ятою, шипшиною, квітами глоду вживають при діабеті, як кровоспинний засіб, при променевих ураженнях шкіри. Як бачите, надзвичайно корисна рослина пирій!

Кухар. Пирій як харчова рослина не раз виручав партизанів у роки війни та мисливців у мирний час, практично всіх селян у період голодомору. Із висушених та розмелених кореневищ робили борошно, пекти хлібобулочні вироби, варили кисіль, кашу і навіть робили пиво. Із свіжих кореневищ пирію і сьогодні можна зварити суп, приготувати салат, гарнір для рибних та м’ясних  страв. Пережарені кореневища можна використати як замінник кави.

Мишій.

Агроном. До поширених та небезпечних бур’янів слід віднести мишій, рослину з родини Злакових. Мишій утворює стебло соломину до 80 см. На Україні зустрічається 9 видів, особливо злісний бур’ян – однорічні мишій сизий та мишій зелений. Вони засмічують посіви всіх культур, дуже розростаються по стерні. Висушують грунт. Одна рослина може дати до 5 тисяч насінин, які зберігають схожість 14-15 років!

Зоотехнік. Серед мишіїв є один культурний вид – мишій італійський, або могар, чумиза.Це посухостійка та теплолюби ва рослина, цінна кормова трава. Урожайність сіна 40-80 ц/га, а зеленої маси 150-200 ц/га. Це високоякісний та дешевий корм. У сівозмінах могар пригнічує ріст бур’янів, поліпшує фізичні властивості ґрунтів.

Лопух.

Агроном. Серед бур’янів є цікава рослина лопух із родини  Айстрових. Це двох - або багаторічна рослина з широкими шорсткими листками, ребристим стеблом  до 1,5 м висотою і плодами – реп’яхами. Зустрічається лопух всюди: по берегах річок, біля будинків, на смітниках, на полях, на узбіччі доріг. Цвіте з липня до вересня, насіння дає на другий рік.

Фармацевт. Препарати лопуха широко використовують у народній медицині як засоби, що поліпшують обмін речовин, як сечогінні та потогінні при захворюванні дихальних шляхів та органів сечовидільної системи. Також лікують екземи, себорею, інфекційні ураження шкіри, діабет. Для цього використовують однорічні корені лопуха, їх викопують восени або рано навесні, очищають, миють у холодній воді, подрібнюють, висушують. Основним лікувальним компонентом є  інулін, вміст його сягає 45%. Також корені містять дубильні речовини, антибіотики, пальмітинову, стеаринову, аскорбінову кислоти, до 12% протеїнів.

Кухар. Як овочеву рослину лопух  культивують у Франції, Бельгії, США, Китаї та Японії. Зокрема, в Японії лопухи висаджують на промислових плантаціях, а не тільки на присадибних ділянках. Садять навесні розсадою, як у нас капусту. Вживають в їжу соковиті солодкі кореневища, які за своїм смаком нагадують цукрові буряки. Видатний біолог Верзілін вважав, що коренеплоди лопуха можуть замінити моркву, петрушку та пастернак. Молоді корені смачні у печеному та вареному вигляді. Коли на них утворюється солодка шкірочка.

Лобода біла (марь).

Агроном. Серед бур’янів особливе місце займає лобода біла (марь) із родини Лободові. Це однорічна рослина з борошнистою поволокою, висотою до 1 м. Має  дрібні зелені квіти, дуже невиразні, утворює багато пилку, здатна до самозапилення. Це близький «родич» буряків. Лобода – злісний бур’ян, одна рослина може утворити до 200 тисяч насінин! До того ж насіння у неї трьох видів: 1) велике, плоске світло-чорне проростає майже відразу після достигання; 2) дрібне, округле зелено-чорне – на другий рік; 3) найдрібніше, округло-овальне - проростає на третій рік. Насіння сходить рано навесні, не боїться заморозків, а промерзання ще й прискорює  його схожість. У ґрунті  може зберігатися понад 10 років! На Україні зустрічається понад 20 видів лободи.

Кухар.   А ще лобода добра кормова культура. У ній міститься 22% протеїну. Є жири, вітаміни, каротини. У їжу можна використати молоді листки лободи білої (до цвітіння рослини), бо після цвітіння вони стають гіркими. А ще з лободи готують салати, супи. Дуже виручила лобода селян у роки голодомору.

          Молоді листки та ніжні стебла лободи доречні під час приготування гострих салатів – для пом’якшення смаку. На Кавказі листя обдають окропом і кладуть у борщ. Додають його як спаржу або шпинат до різних овочевих соусів та пюре. У деяких регіонах лісової зони зілля лободи маринують та квасять як капусту. Відварене листя подрібнюють через м’ясорубку , додають трохи молока, сирих яєць, намочені у молоці сухарі, сіль, цибулю і готують смачні овочеві котлети, запіканки, оладки. У Чилі та Перу лобода і нині  культивується як важлива овочева, салатна та борошниста рослина.

Свиріпа звичайна.

Агроном. До злісних бур’янів відносять свиріпу звичайну з родини Капустяні. Це дворічна рослина, висотою 40-60 см з ліровидними листками. Одна рослина може утворити до 10 тисяч насінин, до того ж рослина може розмножуватися вегетативно – відрізками кореня. Ось чому з нею так важко боротися. Дуже схожа на свиріпу – капуста польова (свиріпа польова) – однорічна рослина, але розмножується винятково насінням. За сприятливих умов дає до 20 тисяч насінин, які швидко проростають ще восени, зимують під снігом у вигляді розетки зелених листочків, які навесні швидко розростаються зразу ж після танення снігу. Біля основи рослини часто розвиваються гали, у яких живуть личинки комарів. Цвіте свиріпа до пізньої осені, вкриваючи поля чи городи жовтим цвітом, аж до морозів. Боротися з таким бур’яном надзвичайно важко.

Кухар.   Молоді розетки листків, про які говорив агроном. Вживають саме взимку, або рано навесні, коли мало зелені. Мерзле листя кладуть у холодну воду для відтавання, а потім готують з нього пюре для гарнірів, юшок та приправ.

      У Монголії, Пакистані, Афганістані, Ірані, Західному Китаї свиріпу здавна культивують. Її висівають у суміші з льоном або гірчицею. У насінні свиріпи є 29-34% олії, яка має високі смакові якості та використовується у хлібопекарській та кондитерській справі для приготування здобного тіста. А ще олія придатна для консервації. У ХІХ столітті  свиріпу вирощували як олійну рослину і на Україні, але її витіснив соняшник.

Лікар. У народній медицині використовують всю рослину, збираючи у період цвітіння, сушать, подрібнюють і зберігають у паперовій тарі. Її використовували ще у Стародавній Греції та Римі, зокрема при авітамінозі С, як сечогінний засіб, при перевтомі, астенії, при хворобах органів малого тазу, при імпотенції. Із свиріпи готували різні настої, які вживали до їди. Але лікуватися слід під контролем лікаря.

            У народі в Індостану, Гімалаїв та Тібету олією свиріпи лікували проказу. Ось така цінна рослина – свиріпа.

Щириця.

Агроном. До поширених на полях бур’янів належить щириця, рід налічує 9 видів, але найпоширеніші види – щириця загнута, щириця лободовидна, щириця біла. Це однорічні бур’яни з родини Щирицеві. Мають стебла до 1 м заввишки, дрібні квіти, одна рослина може дати до 500 тисяч насінин! Тому з щирицею боротися дуже важко.

Зоотехнік. Молоде зілля щириці до цвітіння відзначається м’якістю та ніжністю, худоба охоче поїдає цей бур’ян. На корм свиням, домашній птиці годиться і насіння, воно поживне для тварин.

Кухар. Молоді рослини, що мають по 5-7 перших листочків, використовують для приготування прісних салатів. Щоб надати таким салатам гостроти і пряного смаку, добавляють листя щавлю, квасениці, грициків, кульбаби, кропиви тощо.

             На Кавказі, у Середній Азії зілля щириці йде на приготування борщів, юшок, окрошок. Щириця замінює шпинат. Раніше на Поволжі насіння щириці збирали, шеретували на крупорушці, отримували крупу для каші. Ця крупа за своїм виглядом нагадує манну. Її використовували для приготування молочних каш, для юшок, як гарнір до м’ясних та рибних страв, домішували до пшеничного борошна, щоб коржики та млинці  були більш розсипчасті. Щирицю культивують у гірських районах Центральної Америки як борошняну та круп’яну рослину. Зрідка сіють  її у Південному Китаї та Індії.

Біолог. Серед щириць багато кормових рослин, але є дуже цікава декоративна щириця хвостата з довгим пониклим суцвіттям, її часто можна побачити на клумбах. Під назвою Амарант вирощують декоративні  рослини з гарним темно-вишневим забарвленням листя та суцвіття.

Талабан польовий.

Агроном. До поширених бур’янів належить талабан польовий із родини Капустяні. Це однорічна рослина. До 50 см заввишки з білими квітами і ширококрилими плодами-стручечками. За літо може дати 2-3 покоління. На кожній рослині дозріває 60-80 тисяч насінин. Насіння швидко проростає як стигле, так і недостигле,  зберігає схожість до 9 років. Тому талабан важко вивести на полі.

Лікар. У насінні талабану міститься до 30% олії, яка придатна для вживання в їжу, а також у миловарінні. У листках є до 200 мг% вітаміну С, вуглеводи, глікозиди. Листки талабану гострі на смак, цілком придатні для їжі, мають лікувальні властивості. Рослину використовують як протицинготну, дезинфікуючу, сечогінну, потогінну, тонізуючу, має в’яжучі властивості. Для лікування простуди готують настій: 1 столова ложка сушеного талабану, 1 склянка окропу, настояти 4 години і пити по 1 чайній ложці 3 рази в день за 30 хвилин до їди. Використовують талабан для лікування імпотенції у чоловіків, для стимуляції статевої дії, для посилення менструації у жінок. Для поліпшення травлення, при зниженій секреції шлунка навесні вживають салат з молодого листя талабану (за 30 хв. до їди). Але самолікуванням займатися не слід, попередньо проконсультуйтеся у спеціаліста.

Кухар. Талабан використовують на кухні. В їжу придатне молоде листя, зібране у розетки, воно має часниковий аромат і гострий смак. З нього готують салати. Часто його не подрібнюють, щоб не втрачати вітаміни. У салати добавляють солі, олії, варених яєць.

      У деяких районах Вірменії  та Азербайджану з насіння талабану одержують олію, вихід якої становить 25-30% залежно від термінів збирання. Олія світло-жовтого кольору з часниковим запахом. У Краснодарському сільськогосподарському інституті талабан польовий  вивчається і випробовується як перспективна олійна культура.

Кульбаба лікарська.

Агроном. До поширених бур’янів слід віднести  кульбабу лікарську з родини Айстрові. Це багаторічна трав’яниста рослина 10-40 см заввишки, з довгим стрижневим коренем, листками, які ростуть у прикореневих розетках. Квіти яскраво-жовті, тільки  язичкові, зібрані у кошики. Насіння – сім’янки з пухнастими парашутиками легко переносяться вітром на сотні метрів, тому кульбаба швидко засмічує великі відкриті території. Може розмножуватися поділом коренів.

Хімік. У молочному сокові кульбаби  є глікозиди. Смолисті речовини, віск, каучук. У коренях знайдено олію, білкові речовини, вміст інуліну восени становить до 40%, а навесні – лише 2%. Вміст різних цукрів восени до 18%. Листки кульбаби багаті на аскорбінову кислоту (50-70 мг/100г), містять нікотинову кислоту, каротин, токоферол, солі кальцію, феруму, мангану, фосфору тощо. Тому кульбабу використовують у народній медицині.

Лікар. У перекладі з латині кульбаба  означає « лікувати, заспокоювати». Корінь її поліпшує травлення, має жовчогінну, діуретичну та проносну дію. Його використовують при хворобах печінки, жовчного міхура,  при жовчо-кам’яній  хворобі, при запорах. Препарати кульбаби зменшують кількість холестерину в крові, діють заспокійливо при нервових захворюваннях та порушенні сну, рекомендовані для лікування діабету на початкових стадіях. Соком кореня кульбаби здавна виводили ластовиння та пігментні плями на обличчі. Корінь кульбаби у суміші з листками кропиви дводомної дають породіллям для збільшення лактації. Кульбабу вважали чудовим еліксиром, який знімає втому, надає людині нові сили та бадьорість.

Кухар. Кульбаба лікарська має добрі смакові та харчові властивості. У Франції та Іспанії кульбабу вирощують як салатну рослину. На смак її зелень гіркувата, тому її вживають у гострих салатах. Щоб зменшити гіркоту, її замочують на півгодини у солоній воді, потім просушують і подрібнюють. Можна присмачити олією чи майонезом, сіллю, гірчицею (у Франції такий салат називають «пісанлі» і він є справжнім делікатесом). У складні салати додають варену картоплю, моркву, столовий буряк. Сметану чи вершки, посічені варені яйця. Оцет чи сухе вино. На Кавказі маринують молоді кошики-суцвіття кульбаби, щоб взимку добавляти їх до вінегретів, солянок тощо. Висушені корені дворічних рослин придатні для приготування напоїв, подібних до кави.

Кропива дводомна.

Агроном. Серед бур’янів особливе місце займає кропива дводомна із родини Кропивові. Її жалючу вдачу знає кожен. Росте не лише на полях, а й поблизу жител, у лісах, на смітниках тощо. Відомо 6 видів кропиви, найпоширеніші  види : дводомна та жалка. Рослина вкрита  тонкими та крихкими жалкими волосками, заповненими мурашиною кислотою. Багаторічна рослина, висотою до 1,5 м, має жовто-зелені дрібні квіти, плоди горішки. Може розмножуватися поділом кореневищ.

Хімік. До складу жалкого соку кропиви ще входить ацетилхолін та гістамін. Різні органічні кислоти. Раніше із стебел кропиви одержували прядиво для виготовлення грубих тканин, міцних мотузок тощо (пізніше з цією метою стали вирощувати коноплі). У країнах Сходу з кропиви виготовляють вищі сорти паперу.

Зоотехнік. Листя та молоді стебла кропиви – добрий корм для домашніх тварин, особливо свиней. Посічене та зварене листя дають як високо вітамінний корм  свійській птиці. У ньому багато вітамінів К, В₂, провітаміну А, 18-20% азотистих речовин, є 9-10% крохмалю, до 7% жирів.

Кухар. За поживністю листя кропиви не поступається зеленому горошку, квасолі та бобам. Хлорофіл при кип’ятінні не руйнується, тому кропиву використовують для приготування зелених борщів. У скандинавських країнах та Польщі з молодих листків кропиви роблять соуси до м’ясних та борошняних страв, картоплі. З листя одержують хлорофіл і використовують у парфумерії для кремів, лосьйонів тощо.

Лікар. Препарати кропиви дводомної знайшли застосування у медицині. Вони мають сечогінні, кровоспинні та в’яжучі властивості. Корені кропиви ефективні для зупинки маткових, шлункових та кишкових кровотеч.  Препарати рекомендують для лікування гепатиту, панкреатиту, гастриту та діабету. При запальних процесах у нирках, нирко-кам’яній  хворобі застосовують суміш листків кропиви дводомної, трави вересу та меліси.

Ведучий. На нашій конференції ми вже ознайомилися з деякими найпоширенішими бур’янами. Це далеко неповний список, але у нас обмаль часу. Тому ми обмежимося цими рослинами. Як боротися з бур’янами вам розповість спеціаліст по захисту рослин.

Спеціаліст по захисту рослин. Засоби боротьби з бур'янами дуже різ­номанітні, їх характер багато в чому за­лежить від переважаючих на полях типів бур'янів. Найважче знищувати бур'яни, які розмножуються вегетативно, кореневищні й коренепаросткові бур'яни, а також бур'яни-паразити.

Досить повно знищувати бур'яни на по­лях можна при створенні широкої системи боротьби, що складається з ряду взаємо­пов'язаних ланок. Основними ланками си­стеми боротьби з бур'янами є: запобіжні і знищувальні заходи та протибур'яновий карантин. Мета цих заходів - запобігати попаданню насіння бур'янів та їх поширен­ню на полях; очищати грунт від насіння і вегетативних органів розмноження бур'я­нів;   знищувати   бур'яни   на   полях.

Запобіжні заходи спрямовані на те, щоб зменшити кількість насіння бур'янів, яке потрапляє на поля з посівним мате­ріалом, тарою, гноєм тощо. Важливим за­побіжним заходом є ретельне очищення на­сінного матеріалу. Тара, в якій перевозять посівний мате­ріал, нерідко є джерелом надходження на­сіння бур'янів на поля, оскільки до мішко­вини може чіплятися насіння багатьох бур'янів. Джерелом надходження на поля насіння бур'янів є гній, у який воно потрапляє, проходячи через кишково-шлун­ковий тракт тварин. Наприклад, у 20 т гною (тобто у найменшій дозі, що звичай­но вноситься на поля) може міститися до 18-20 млн. штук, а іноді й більше схожого насіння. При цьому на кожний квадратний метр поля припадає 1000 - 2000 штук насінин. Тому при підготовці кормів для худоби потрібно намагатися очищати їх від насіння бур'янів: запарю­вати, розмелювати, силосувати до масового плодоношення бур'янів тощо. Гній слід ви­користовувати достатньо перепрілий, у ньому через шість місяців кількість схожого насіння менша у п'ять разів. Важли­вим заходом запобігання занесенню бур'я­нів на поля з вітром та водою є скошуван­ня бур'янів до цвітіння на межах, при­дорожніх і лісових смугах.

Знищувальні заходи спрямовані на зни­щення бур'янів та очищення ґрунту від їх насіння. У групі знищувальних заходів найбільше значення має правильний обро­біток ґрунту, впровадження сівозмін,  застосування різних хімічних засобів знищення бур'янів - гербіцидів. Впровадження в сівозміну таких рослин, що пригнічують бур'яни (го­рох, вико-овес). Гербіциди – хімічні речовини, які пригнічують ріст, розвиток  бур’янів, спричиняють їх загибель. Поширені ґрунтові, допосівні, досходові, післясходові гербіциди. Їх вносять у різні терміни, є гербіциди для однодольних і дводольний бур’янів. Міжнародного значення набули препарати триалон та циклоат для ефективної боротьби із злаковими бур’янами. Серед до сходових гербіцидів слід відзначити хлорідазон, метамітрон, ленацил та інші – для знищення широколистяних бур’янів. При використанні цих речовин слід враховувати вміст гумусу в ґрунті. Якщо грунт дуже сухий, то обприскування буде неефективне.  Детальніше про різні види гербіцидів, способи їх внесення, безпеку роботи з ними можна дізнатися у спеціалістів Іванівської дослідно-селекційної станції.

Біолог. Ось і підходить до кінця наша конференція. Бур’яни – дикоростучі рослини. Вони шкодять культурним рослинам лише тоді, коли ростуть на полях, городах чи у садах. А велика кількість бур’янів звична на пустирях, засмічених територіях, перелогах, у чагарниках, на вигонах, вздовж доріг. Вони заселяють  непридатні для сільськогосподарських рослин землі: малородючі, піщані, глинисті, солонці тощо. Бур’яни  відіграють важливу роль у житті всієї планети, як і будь-які інші рослини: збагачують атмосферу киснем та очищають її від вуглекислого газу. Вони незамінні у ланцюгах живлення. Взимку  птахи виживають завдяки насінню бур’янів. Бур’янами живляться травоїдні тварини, птахи, комахи. Багато дикоростучих рослин мають цінні лікарські властивості, їх використовують у народній та офіційній медицині, ми сьогодні про це чули. Деякі бур’яни є кормом для тварин: великої рогатої худоби, свиней, овець, коней та кіз, курей, гусей, качок. Тому бур’яни треба всесторонньо вивчати і ширше використовувати їх корисні властивості.

Селекціонер. Деякі бур’яни дуже цінні для селекції. Майже усі культурні рослини раніше були  дикорослими. Але люди помітили їхні корисні властивості  і шляхом добору, гібридизації вивели сорти культурних рослин, без яких сьогодні ми не уявляємо свого життя. Це і картопля, цукрові буряки, помідори, капуста, всі зернові культури та інші.  Науці відомо понад 250 тисяч видів квіткових рослин, з них масово вирощують лише понад 200 видів. Уявляєте,  які ще резерви має природа, скільки маловивчених видів, яка перспектива лежить перед кожним із вас по вивченню флори! 

          Селекціонери постійно звертаються за допомогою до дикоростучий рослин, так як вони більш витривалі і мають гени стійкості до несприятливих умов довкілля. Нещодавно створені пирійно - пшеничні гібриди зернових культур, які мають цінні властивості. Флора України налічує близько 5 тисяч видів, серед них багато лікарських, технічних, кормових, медоносних, декоративних видів. Кожна рослина – невичерпне джерело пізнання, вона має свою історію, різні таємниці, які може розкрити допитливому досліднику. Чим більше видів рослин буде в природі, тим більше користі від них може отримати людство.

Ведучий. Ми повинні знати, любити і берегти природу рідного краю. Завжди слід пам’ятати: у природі немає «корисних» чи «шкідливих» видів, а є малодосліджені. Тому треба пильніше та наполегливіше вивчати все, що нас оточує.  І ми  збагатимо наше життя. Бажаю вам успіхів у цій благородній справі.

        На цьому наша конференція закінчує свою роботу. До нових зустрічей!

.